Громадські роботи –історія та сьогодення. Зменшенню соціальної напруги у суспільстві сприяють активні форми зайнятості, до яких відносяться оплачувані громадські роботи. Ці роботи мають подвійну користь: з одного боку, вони допомагають безробітним тимчасово вирішити матеріальні проблеми, з другого – підприємства вирішують проблему потреби в робочій силі.


ХХ сторіччя з його суспільними катаклізмами - війнами, революціями та з породженими ними трансформаціями економіки - сповна продемонструвало увесь набір того, що супроводжує ринок праці в часи перемін.


Вживаючи заходів щодо управління ситуацією з безробіттям, Центральна Рада 2 березня 1918 р. ухвалила статут про громадські роботи. У пункті першому зазначалося: «Задля боротьби із ростом безробіття, а також задля доцільного вжитку вільних робочих рук, котрі полишилися без роботи через демобілізацію промисловості та армії, видається цей статут про організацію необхідних для Держави і громадянства робіт». При Міністерстві праці утворювалась відповідна Рада на чолі з міністром або його заступником, яка мала координувати діяльність на місцях.


Серед поданих тоді пропозицій на проведення громадських робіт був проект вирішення проблеми місцевості Звіринець у Києві, де 6 червня 1918-го стався катастрофічний вибух артилерійських складів, що залишалися з Першої світової війни. На Звіринці та прилеглих вулицях було зруйновано близько 900 будівель, а кількість загиблих та поранених перевищила 1000 осіб. Постраждали також Свято-Троїцький та Видубицький монастирі. Урядом гетьмана Скоропадського було вирішено, що житло у цьому районі не відновлюватиметься, а натомість буде зведено комплекс будівель вищих державних органів влади, урядових установ та наукових і культурно-просвітницьких закладів. Але влада гетьмана Скоропадського, яка приймала такі перспективні рішення, виявилась надто нетривалою /29 квітня-14 грудня 1918 р./, а тому плани не здійснилися.


Кожній черговій владі залишалися в спадок усі ті ж самі проблеми, породжені війною, політичними змінами та розладом народного господарства.


У березні 1922-го Наркомат внутрішніх справ УСРР розіслав губернським відділам комунального господарства, які на ті часи входили до складу НКВС, циркуляр стосовно організації громадських робіт: «Зростаюче безробіття та рух робітників з губерній, що голодують, викликають необхідність організації найближчим часом на місцях загальнокорисних робіт для залучення безробітних. Головкомунгосп пропонує терміново потурбуватися щодо розробки програми громадських робіт. На цих роботах треба використовувати мінімальну кількість матеріалів та технічних пристосувань з широким застосуванням некваліфікованої праці. Кошти необхідно віднайти на місцях шляхом обкладення зацікавлених у робітниках кіл населення та обкладення цілевим податком підприємств». Відповідно до вказівки, у Києві, зокрема, запланували прокласти дренаж на схилах Пролетарського /Міського/ саду, зробити штольні на Володимирській та Андріївській гірках, відремонтувати Глибочицький та Совський ливневідводи, очистити річку Либідь, побудувати водовідвід замість зруйнованої дамби на Багговутівській вулиці, почистити так звані канави - Западинську, Троїцьку, Курячий Брід, Кмитів Яр, виконати інші подібні роботи. Вони почалися у Києві трохи з затримкою - 6 листопада, але все ж на відзнаку п’ятиріччя Жовтневої революції.


У 1929 році ХI Всеукраїнський з’їзд Рад затвердив перший п’ятирічний план розвитку народного господарства Української Соціалістичної Радянської Республіки на 1928-1932 роки. Створювались передумови для того, щоб «соціалістичний план трудових ресурсів» починав витискання ринку праці з його природних позицій, усуваючи від функцій розподілу та перерозподілу робочої сили у народному господарстві.


3 березня 1930 р. органи праці в галузі надання трудової допомоги безробітним перетворюються на учбові центри та школи-фабрики для підготовки робочих кадрів, яких бракувало для потреб широко розгорнутої індустріалізації. Після закінчення навчання нові та перекваліфіковані робітники використовувались у плановому порядку й змінити місце роботи за направленням самовільно не могли. Колишню боротьбу з безробіттям було замінено боротьбою з плинністю кадрів, а біржі праці перетворювались на територіальні управління кадрів. Вони мали забезпечувати народне господарство робочою силою, здійснювати її планове перекидання та перерозподіл у необхідних для держави напрямках. Відтак було відмінено усі пільги зареєстрованим на біржі, окрім негайного безвідмовного направлення на роботу незалежно від віку, місця проживання, наявності відповідної професії. Політично безробіття не вписувалось у створювану більшовиками систему праці, а тому її було командно «ліквідовано» і ринок праці офіційно «закрито». Безробітних тепер можна було примусово залучати до виконання невідкладних робіт.


Початок 90-х років ХХ сторіччя. Перехід до ринкових відносин, що супроводжувався змінами у галузевій структурі народного господарства та ліквідацією збиткових виробництв, вимагав широкомасштабного перерозподілу працівників та поліпшення якості їх підготовки. Для цього було необхідно перебудувати діючу службу працевлаштування шляхом створення централізованої структури державних органів, які б комплексно вирішували питання, пов’язані з регулюванням зайнятості населення, його професійною орієнтацією, працевлаштуванням та соціальною підтримкою тимчасово непрацюючих. Рада Міністрів УРСР визнала за доцільне створити в системі органів по праці Української РСР на базі існуючої служби працевлаштування Державну службу зайнятості в складі республіканського, обласних, районних, міських та районних у містах центрів зайнятості. Республіканський центр зайнятості і профорієнтації населення при Міністерстві праці перетворено у Республіканський центр зайнятості Міністерства праці.


Отже, Служба зайнятості в Україні в сучасному вигляді утворена Постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 1990 р. № 381 "Про створення Державної служби зайнятості України".


12 лютого 1991 року рішенням Київського міськвиконкому був утворений Печерський районний центр зайнятості, який діє в структурі Київського міського центру зайнятості. В період створення районна служба зайнятості налічувала близько 15 спеціалістів та до 2003 року територіально розміщувалась в мальовничому куточку центральної частини Печерська, по вулиці Липській, 9-а.  


Громадські роботи сьогодення – це загальнодоступні види тимчасової трудової діяльності для громадян, які проводяться на спеціально створених для цього тимчасових робочих місцях. Одним із основних принципів є те, що участь в громадських роботах є добровільною та дає можливість людині отримати додатковий заробіток.


Оплачувані громадські роботи організовуються для:


- осіб, які не мають роботи;

- зайнятих трудовою діяльністю осіб, які виявили бажання працювати у вільний від основної роботи час;

- учнівської та студентської молоді, яка виявила бажання працювати у вільний від навчання час;

- пенсіонерів, інвалідів.


Згідно чинного законодавства, громадські роботи організовуються місцевими райдержадміністраціями, виконавчими органами місцевих рад та роботодавцями незалежно від форми власності за участю Державної служби зайнятості, та повинні мати суспільно корисну спрямованість і сприяти соціальному розвитку району.


З початку 2010 року організаційна робота по проведенню громадських робіт була нерозривно пов’язана із підготовкою до святкування 65 - річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років. Протягом січня-червня 2010 року безробітні громадяни спільно із спеціалістами районного центру зайнятості брали участь у прибиранні території парку Слави, Меморіалу загиблим воїнам на території Звіринецького кладовища після зимового періоду, а також території, що обслуговують КП «Липкижитлосервіс», КП по утриманню зелених насаджень Печерського району та ДКП «Печерськблагоустрій».


Отже, всі громадяни, які звертаються до центру зайнятості, можуть отримати широкий спектр послуг щодо сприяння у працевлаштуванні, в тому числі взяти участь в громадських роботах.


Адреса Печерського районного центру зайнятості:


                                  м. Київ, вул. Боженка, 86-д.


Години роботи: понеділок - четвер - 9 00  - 18 00 ;      
          п’ятниця -  9 00  - 16 45
  (без обідньої перерви)


Телефони для довідок: 371-41-13, 371-41-14.